The Witcher 3: Wild Hunt Remastered · Знак ірден · Уміння

Ефективні засоби · З виду воно було, як брукса, але то була не брукса... – уривок з розмови між старостою Соколівки й відьмаком Альпи — це вампіри, зовні схожі на брукс. Дехто називає їх зморами, і це прізвисько їм цілком пасує, адже вони полюбляють переслідувати й мучити чоловіків. Зазвичай альпи обертаються на жінок, але інколи можуть перетворюватися й на тварин. Ці вампіри полюбляють вештатися біля сіл. Вони нападають вночі, а пік їхньої активності припадає на повний місяць. Слина альпа — ефективне снодійне й спричиняє жахливі кошмари. Дехто вважає, що саме через альпів народилися легенди про те, як чоловік ліг спати абсолютно здоровим, а зранку його знайшли білого як сніг, без краплини крові в жилах.

Ефективні засоби · Відцурайтеся гріха! Зречіться негідних вчинків! А якщо відчуваєте, що зло от-от переважить у вашій душі, згадайте, яка доля спіткала жителів Підгороднього! Згадайте, як вони згинули від навали баргестів і покайтеся! — «Проповіді на свята й похорони» від превелебного Йомена Третоґорського Забобонні простаки стверджують, що особливо паскудні вчинки гнівлять богів, і ті насилають на грішників баргестів — примарних псів, які вночі чигають при дорогах. Навіть якби то була правда, баргестів слід боятись і грішникам, і святенникам, бо ці люті пси не перебірливі. Відьмаки рідко бувають побожними, але у баргестів вірять. Вірять вони й у те, що з’являються ці примари внаслідок трагічних подій, що сталися в минулому. Однак пов’язують появу баргестів з прокляттями й високою концентрацією злоби.

Ефективні засоби · Якщо мандруєш через ліс, уникай ділянок, де одночасно чути спів різних пташок. Бо це значить, що ти заходиш на територію брукси й можеш починати прощатися з життям. – анонімна порада. На щастя для нас, брукси — рідкісні створіння. Більшість з них живе далеко від густонаселених міст, адже турбується про власну безпеку. Лігва вони облаштовують у місцях, де їх важко заскочити зненацька. А ті особини, що вирішили оселитися поряд з людьми, уникають натовпів і покидають свої сховки лише вночі. Брукс буває важко відрізнити від звичайних подорожніх, що поспіхом прямують на нічліг, однак певні дрібниці їх таки видають: зв’язок із птахами, пронизливі голоси й приголомшлива швидкість рухів. Брукси значно спритніші й сильніші за людей, але їхній найбільший козир — здатність ставати невидимими.

Ефективні засоби · Вибравши погожу днину, Дівчина пішла в долину, Де дерева, скелі й дебр. Глип — а там могутній вепр! «Не займай мене, — благає, — Я заручена тепер!» Але вепр жалю не знає: Ухопив дівча — і зжер. — Інґвар Качур, поет, прозаїк, перекладач Вепри — вони ж дикі кабани — і справді дикі в усіх сенсах: вони неприборкані, лихі й люті. Чимало жителів віддалених кедвенських сіл і донині вірить, що улюблена їжа вепрів — це молоді дівчата, та насправді ці звірі зазвичай утамовують голод різним корінням і жолудями. Однак рослинна дієта аж ніяк не применшує загрози, яку вони несуть. Кремезні тіла й гострі зуби цих укритих щетиною звірів ніби спеціально створені для бою. Крім того, матінка природа наділила їх двома парами ікл: верхніми «трубками» й нижніми «шаблями» — і сумарний ефект цього озброєння робить їх справжнім лісовим жахіттям і загрозою для всіх, хто в ліс заходить або там живе: хоч людей, хоч гуманоїдів, хоч для кого. А ще у вепрів тверді рила, які часто називають «хрюкалами» з огляду на звуки, які вони видають: хрюкання й рохкання, що нагадує хропіння надзвичайно огрядного чоловіка. Селяни також вірять, що вепри вкрай дратівливі й коли розлютяться, то трощать паркани й вижирають картоплю, зганяючи таким чином злість. Іноді вони ведуть самітний спосіб життя, однак зазвичай їх можна побачити в невеличких стадах по 3–5 особин.

Ефективні засоби · Ніколи такого створіння не бачив! З виду як сколопендроморф, але білий, цілковито білий! – з розповіді лікаря Вітторіуса де ла Веґи, який уперше натрапив на білу вдову. Цей рідкісний різновид сколопендроморфів проживає в підземних норах і отримав таку назву через своє нетипове світле забарвлення. Як і у звичайного сколопендроморфа, його тіло покрите міцним хітиновим панциром, з-під якого стирчать численні гачкуваті кінцівки. Деякі вчені вирощують цих створінь у лабораторних умовах через особливі властивості їхнього альбуміну, який є чудовою основою для мутагенних еліксирів.

Ефективні засоби · Брукса, яку Ґеральт застав у «Корво-Б’янко» й убив під час самозахисту, вирізнялася серед інших представників свого виду. По-перше, вона була значно розумніша: могла без надзусиль вимовляти слова людською мовою. По-друге, була якось пов’язана з Бестією — загадковим убивцею, що кошмарив Боклер. Здолати її Ґеральту було непросто, адже вона, як і всі інші брукси, мала надлюдську силу й швидкість, могла ставати невидимою та бити противника звуковою хвилею. Брукса п’є кров своїх жертв, як і всі вампіри. Тому звичні засоби боротьби з ними: еліксир «Чорна кров», бомба «Місячний пил» і, звісно ж, надійний відьмачий срібний меч — виявилися дієвими й проти неї.

Ефективні засоби · Що допоможе захиститися від плямистого віхта? Не галасуйте й дайте йому спокій. – уривок із трактату Родеріка Ґіліґана про плямистих віхтів. Плямистий віхт — це підвид віхта, який відьмаки вщент винищили. Вони були більшими, ніж віхти звичайні, а назву отримали завдяки численним плямам і підшкірним крововиливам. Плямисті віхти здебільшого оселялися на занедбаних цвинтарях і в глушині, однак інколи на них можна було натрапити в покинутих людських оселях. Там вони займалися найулюбленішою віхтівською справою: готували варива зі своїх виділень. Якщо його не турбували, плямистий віхт нікого не чіпав. Однак, відчуваючи загрозу, віхти ставали дуже небезпечними. У холодну пору року й тоді, коли температура опускається надто низько, вони впадали в тривалий сон, що робило їх легкою здобиччю. Відьмаки знайшли дієвий спосіб долати плямистих віхтів навіть у періоди їхньої активності. Він передбачав обережне застосування знаку ірден. Принаймні так стверджується у відьмацьких джерелах.

Ефективні засоби · Що ж, ніякий лицар на білому коні по цій косі все одно не видереться. А так хоч якась користь з неї буде. – останні слова Довговолоски. Усі й так знають, що історії кохання інколи завершуються трагічно. Але мало кому спаде на думку, що сумна доля може спіткати навіть казкових принцес, яким начебто судилося знов і знов переживати один і той самий щасливий кінець. І Довговолосці не поталанило стати якраз однією з таких героїнь з трагічною долею. Коли князівни виросли й Країна тисячі казок здичавіла, Довговолоска, чий принц так і не з’явився, від самотності повісилася на своїй косі. Відтоді у вежі, де вона чекала свого нареченого, оселився її привид.

Ефективні засоби · Е-е, а нащо мені цегла? Для нашого клімату й солома згодиться. — порося Троє поросят — наочний приклад дуже прикрого явища. Якщо кинути напризволяще добру, милу й наївну істоту, довго вона такою не залишиться. Троє поросят із Країни тисячі казок на довгі роки лишилися без нагляду Арторіуса Віґо. За той час вони цілковито здичавіли й перетворилися на трьох вепрів, які нападали на всіх, хто насмілювався наблизитися до їхньої зруйнованої домівки.

Ефективні засоби · Серед дивовижної флори й фауни князівства Туссен трапляються й вкрай неприємні створіння, як-от сколопендроморфи. Ці чудовиська не лише мерзенні з виду, але й здатні завдати приголомшливої шкоди. Однозначно не рекомендую. – «Вояж до Туссену», один з багатьох путівників, написаних Петеріном Сафлсом Сколопендроморфи — це величезні комахоподібні чудовиська, яких можна знайти в усіх куточках світу, але найбільше їх розвелося на землях (або, якщо точніше, під землями) Туссену. Там вони ведуть тісне співжиття із шарлеями, можна навіть сказати, що живуть з ними в симбіозі: сколопендроморфи харчуються дрібними створіннями, які їдять лайно шарлеїв. Міцний хітиновий панцир вкриває майже все тіло сколопендроморфа, а з-під нього ростуть ряди гачкуватих кінцівок. Сколопендроморфи здатні зариватися в землю з блискавичною швидкістю й виринати на поверхню вже в іншому місці. Обравши ціль, вони невпинно кружляють навколо неї, намагаючись підібратися достатньо близько, щоб завдати удару. Атакують вони переважно могутніми мандибулами, а також мають залози, що дають їм змогу плюватися кислотою.

Ефективні засоби · Примари нерідко залишаються прив’язаними до речей, які були їм важливі за життя, або до місця своєї смерті. В обох випадках ми маємо справу з одним чинником: потужним емоційним зв’язком, що слугує джерелом їхньої сили. — Ініґо Свонн, «За межею природного світу». Під час блукань покинутим маєтком фон Евереків Ґеральт зіткнувся з примарою жінки, що тут оселилася. Неупокоєний дух мав владу над усіма речами в будинку, а особливо — над картинами, що прикрашали стіни. Він міг вільно пересуватися між полотнами, входячи в одне й виринаючи з іншого. Спершу примара намагалася відлякати Ґеральта й змусити відмовитися від пошуків, та коли зрозуміла, що це марна справа, пішла у відкритий наступ. Бій з духом був надзвичайно складний, адже той був сповнений люті й нападав із шаленою агресивністю. Щоб встигати відбивати удари, Ґеральт змушений був діяти блискавично й не мав змоги ні віддихатися, ні сам атакувати. До того ж привид був пов’язаний з усіма картинами навколо, знов і знов відновлюючи завдяки їм сили, аж поки відьмак не розірвав цей зв’язок. Здолати примару з картини можна було лиш терпляче відбиваючи всі удари й зрідка, у слушні моменти, нападаючи. Будь-яка спроба йти в лобову атаку неминуче завершувалася смертельною контратакою.

Ефективні засоби · Вибравши погожу днину, Дівчина пішла в долину, Де дерева, скелі й дебр. Глип — а там могутній вепр! «Не займай мене, — благає, — Я заручена тепер!» Але вепр жалю не знає: Ухопив дівча — і зжер. — Інґвар Качур, поет, прозаїк, перекладач Вепри — вони ж дикі кабани — і справді дикі в усіх сенсах: вони неприборкані, лихі й люті. Чимало жителів віддалених кедвенських сіл і донині вірить, що улюблена їжа вепрів — це молоді дівчата, та насправді ці звірі зазвичай утамовують голод різним корінням і жолудями. Однак рослинна дієта аж ніяк не применшує загрози, яку вони несуть. Кремезні тіла й гострі зуби цих укритих щетиною звірів ніби спеціально створені для бою. Крім того, матінка природа наділила їх двома парами ікл: верхніми «трубками» й нижніми «шаблями» — і сумарний ефект цього озброєння робить їх справжнім лісовим жахіттям і загрозою для всіх, хто в ліс заходить або там живе: хоч людей, хоч гуманоїдів, хоч для кого. А ще у вепрів тверді рила, які часто називають «хрюкалами» з огляду на звуки, які вони видають: хрюкання й рохкання, що нагадує хропіння надзвичайно огрядного чоловіка. Селяни також вірять, що вепри вкрай дратівливі й коли розлютяться, то трощать паркани й вижирають картоплю, зганяючи таким чином злість. Іноді вони ведуть самітний спосіб життя, однак зазвичай їх можна побачити в невеличких стадах по 3–5 особин.

Ефективні засоби · До краю ставка підійшла дівчина. Там, серед пахучих лілій і широкого латаття, вона побачила крихітну жабку, у якої на бородавчастій голівці красувалася золота корона. Зачарована цією дивовижною істотою, дівчина взяла її до рук і ніжно поцілувала. У ту ж мить жабка обернулася на вродливого принца. У пориві щирої вдячності він одразу ж попросив її руки. — Народна казка, автор невідомий У давніх казках завжди є зернятко істини. Не стала винятком і легенда про принца-жабу. Принаймні так вирішили мешканці Оксенфурта, коли дізналися, що у міській каналізації причаїлася потворна ропуха. Проте жінки, що вирушали на її пошуки в надії знайти кохання й краще життя, знаходили зовсім не казковий кінець. Замість милої жабки вони зустрічали кровожерливе чудовисько, яке не лише не дозволяло себе цілувати, а й жорстоко пожирало всіх, хто втрапляв у його слизувате лігво.

Ефективні засоби · Мелітеле, Велика Мати, визволи нас від лукавого, від нечистих дияволів і злих демонів, та передусім — від кігтів катаканів і носферату... — Уривок молитви Катакани та їхні небезпечніші родичі, носферату, — це сущі втілення людських кошмарів. Вони криються в тінях. Вони впиваються кров’ю. Вони нагадують велетенських кажанів — тільки з довгими іклами й іще довшими кігтями. А якби й цього було замало, то вони здатні ставати невидимими й вичікувати, поки передчуття їхньої неминучої атаки не стане для жертви нестерпним.

Ефективні засоби · То, виходить, примара — то наша Зуля? — Болько, староста Підгайного

Ефективні засоби · Хтось тут щось варить. Це ж... стегнова кістка... дитини. — Ґеральт із Ривії

Ефективні засоби · Забігаю досередини, зачиняю двері на засув і чую, як хтось шепоче моє ім’я. Мікк’я-яль, Мікк’я-яль! Мікк’яль, доглядач ельдберзького маяка

Ефективні засоби · Укуси вампіра... і різкий запах алкоголю. — Ґеральт із Ривії

Ефективні засоби · — Мірко та його банда? Хто це такі? — Квартет пияк і дармоїдів. Нажлукталися пива й порішили, що як вони гуртом Білу Діву добряче виграють, то вона й ушиється. — Підслухано в полі за Новіґрадом

Ефективні засоби · Від опівнічниці віє таким безмежним смутком, таким безпорадним гнівом… Я теж їх боюся, як і всі. Та передусім мені їх дуже шкода. — Еллін Альтспарр, трубадурка Порівняно з іншими створіннями ночі — катаканами, носферату, вовкулаками тощо — опівнічниці (та їхні рідкісніші родички, темрявиці) можуть здатися не такими вже й загрозливими. Зрештою, як хтось міг би подумати, яка ж може бути загроза від блідої, зморщеної жінки в порваній сукні? Відповідь: ще й яка. Краще не намагайтеся переконатися в цьому особисто й за жодних обставин не переходьте поля й луки вночі.

Ефективні засоби · Усупереч поширеній думці, селяни роблять перерву ополудні не тому, що хочуть сховатися від палючого сонця, а щоб уникнути полудниць. — Влад Реймонд, «Селяни та їхні звичаї» В особливо спекотні літні дні, коли сонце в зеніті, іноді на полях з’являються примари, що нагадують висушених сонцем жінок у довгих білих шатах. Це полудниці — духи молодих жінок і дівчат, які загинули жорстокою смертю перед самісіньким весіллям. Ошалілі від болю й люті, вони кружляють полями в пошуках своїх зрадливих наречених або їхніх коханок, однак убивають усіх, хто не встигне від них утекти. Нерідко їх тримає в цьому світі якийсь предмет, що має для них величезну емоційну значущість. Тому якщо хтось знаходить у полі перстень чи порвану фату, підбирати таку річ не можна — треба щодуху забиратися з того місця.

Ефективні засоби · Пацієнти марили про вкриту струпами й чиряками жінку, навколо якої метушились оскаженілі щури. Заспокоїлися, коли їм подали екстракт із блекоти й маку. — Записи Йоахима фон Ґраца, лікарня Вільмеріуса в Новіґраді Коли в краю бушує моровиця, там іноді з’являється дух: привид схожий на хвору жінку, у якої розкладається й відстає від кісток плоть, а вслід за нею мчить ціла зграя щурів. Ніхто не знає, чи такі духи приносять моровицю із собою, чи вона їх лише притягує, мов світло — метеликів. Хай там як, вони явно люблять завдавати людям болю й страждань і черпають насолоду з їхніх криків і стогонів.

Ефективні засоби · От чого люди й справді могли б повчитися в гномів, то це кремації небіжчиків. Закопувати тіла в полі — це все одно, що виходити чудовиськам назустріч із хлібом і сіллю. У кращому разі їх винюхають якісь ґулі — нажеруться й підуть собі. Та якщо на місці поховання заведеться цвинтарна баба, лиха не обберешся. — Жак де Віллепін, Оксенфуртська академія Рідко яке чудовисько має настільки доречну назву. Як можна здогадатися, ці істоти скидаються на старих, скарлючених жінок і зазвичай тиняються по цвинтарях і бойовищах. Цвинтарні баби харчуються людськими останками, а особливо полюбляють підгнилий кістковий мозок, який вихлебтують з кісток довгими, чіпкими язиками. Поївши всі трупи в околиці, цвинтарна баба починає вбивати людей і закопувати їх на цвинтарі, а далі чекає, коли їхні тіла почнуть розкладатися.

Ефективні засоби · У брудній порваній сукні, шкіра шматками звисає з кісток. І вона виє... наче в муках. — Одолан з Білого Саду

Ефективні засоби · Перед смертю владнай усі свої справи. Попрощайся з рідними. Напиши заповіт. Попроси пробачення в тих, кого скривдив. Інакше по-справжньому цей світ не полишиш. — Пауль Вікар, знахар. Порада присмертному Духовенство та вчені споконвіку сперечаються, чи справді людські душі після смерті вирушають в інший світ, де їх чекає або вічна радість, або вічні страждання. Проте обидві групи погоджуються стосовно того, що стається з душами, які з тієї чи іншої причини лишаються в нашому світі після того, як їхні тіла роблять останній подих: вони стають примарами. Почувши їхні скорботні завивання, можна зробити резонний висновок, що такій долі не позаздриш.